Ой, як же це все сумно!.. Третій день сижу в хаті і не вилажу зі своєї університетської літератури!
 Кудись поділась безтурботність і тепер думками керує лише одвічне - "НЕОБХІДНО".
 ... і більше нічого. Життя від вихідних до наступних з невеличкими вкрапленнями 
сонячний деньків. Так, це осінь. А осінь - це не лише чарівна пора пожовклого листя
 на деревах та сонця, що грайливо скаче падаючим листям, виграє барвами,  а й пора зобов'язань. Тут і не встигаєш озирнутись як поринаєш у вир справ та забуваєш і відпускаєш, майже, все , що таке тобі дороге. Пора втрачених мрій... Так би я назвала її...
Хоча, ні! Осінь добра і лагідна! Ще з дитсадка казали - чаклунка! Вона глибоко ховає наші почуття ,і ніби справжнім осіннім килимом з листя вкриває їх, щоб потім випустити у вир, у танок душі... Осінь - чаклунка...
Ось так думала ЮльКО сидячи за звичайним столом та вдивляючись у книжку буденного предмету. Здається, то було право, а ,може, й ні...