ЗІ СВЯТОМ ВАС!!!! ЩЕ РАЗ)))

Банальне і традиційне свято Новий рік ,але при усій своїй запрограмованості кожного року приносить величезну кількість позитивних емоцій, повязаних... а з чим? ніхто точно вам не відповість! Це просто дух свята, що захоплює людей усіх категорій і навіть найбільші скептики стають трохи романтиками. Мов скажені, люди змагаються у вправності найпершим схопити наступний подарунок зі списку. Всі хотять одарити всіх... Шалена гонитва за прекрасним, яке самі собі ж і створюємо - це так затягує і захоплює. Гроші розлітаються, немов біля пропелера вентилятора, нарізнобіч.
Сідаєш ввечері потім довольний, щасливий, втомлений геть, думаєш ,що прекрасно  з  усім впорався, аж ось схоплюєшся і біжиш далі, бо знов в тисячний, мільйонний раз забув щось таке важливе...
А це важливе в звичайну днину навіть не привернуло  б твоєї уваги. Ось що в цьому святі
 найчарівніше - не Діді Мороз, не Снігуронька і подарунки, а щасливі втомлені вирази облич 
навколо. А також те, що світові емоції збільшуються, ми скидаємо товстезну шкіру з себе і
 відкриваємось для чуда...




Кого ще побачу завтра ще раз привітаю, а всім іншим - щастя, удачі, шаленості, скаженості,
відсутності страху перед життям та жаги до нього. Куйте життя, виковуйте щастя, поки воно гаряче, поки кипить серце...


Цілую, люблю всіх з Новим Роком                                                                                           ЮльКо

Новорічні гонки

Новий рік - чудове свято! Але воно приносить купу клопотів.... приємних, але клопотів)).
Вибір місця святкування, обговорення меню, закупівля подарунків і ще маса всяких цікавостей стали звичною частиною кожного передноворічного дня.
Але сьогоднішній день став несхожим на жоден з попередніх. Адже саме сьогодні ми вперше побачили місце святкування Нового року - дачу=). Але не все так просто у нашому домі...
Ми ж не можем як всі нормальні люди)). Поїхали за дровами (це при тому, що дача майже в лісі), а потім на дачу). Про реакцію рідних та випадкових перехожих краще нічого не скажу, щоб не примножувати число їхніх однодумців =).
Залишається сподіватись, що завтра ми не помрем від холоду і голоду, а поповним запас позитивних емоцій, нових вражень, і як наслідок нових повідомлень тут))

Всіх з наступаючим Новим роком!!!!! Це, мабуть, останній мій пост у цьому році, який приніс для кожного з нас шквал яскравих подій і ще багато всіляких хороших речей)!!!
Щастя у Новому 2008 році!!!!

(c) Фафаня

Вишлист от Брайдерз

Итак, брайдеры, не стесняемся, редактируем это сообщение и добавляем в список что-то, что бы вы хотели получить в новом году (ну, или на Новый Год). Если возможно, со ссылками (и картиками по желанию)

• Canon PowerShot G7
• Что-то ноутбучного типа
• Пару-тройку единомышленников
• Любви, заботы и ласки ;)
• + душевне тепло
  + тебе з бантиком на ший(ти ж казав не соромитись) і здорового в додаток
  + шось цікаве і практичне
  + шось блистяще(я ж сорока)
  + і багато "шось",лиш би сюрпризи, в які ви вклали кусочок себе(не прямо кажучи)
  
  і взагалі цю тему треба було раніше починати!!!
  
  + здоров'я всім своїм близьким на 10 років наперед
  Marusya
• 
  А я хочу щоб бажання, які будуть зявлятись у 2008 зразу збувались). Ну і звичайно без здоровя нічого не буде. А ще, щоб наша хі-хі компанія не втрачала гостроти і дружності. І блог наш ставав дедалі популярнішим. От так)
  Фафля
  
• ОЙ, НЕ було мого комента! Що ж я хочу?! Побольше таблеток от жадности...=)
  Щоб ми завжди залишались разом, змінбвались синхронно, щоб завжди залишались люди, які тебе розуміють і цінять...
  Всім здоровячка і виконаня всіх бажань, мрій ... у кожного вони різні...
  Якщо ж реального, такого, що потрогати можна, то я хочу сюрприза - чогось незвичного, яке б мене радувало і залишилось у памяті яскравою плямкою!
  ЮлькО

Відкриття зимового сезону

Кожного дня все частіше і частіше пролітають сніжинки... І кожна з них нагадує про те, що зима - чудова пора). Але що то за зима, коли нема нормального снігу....
В той час як багато хто мріє про лижі, я мріяла про ковзани... Але що поробиш, якщо вже 2 роки в нашому місті не було жодного місця, де б можна було покататись на них.
Аж тут десь промайнула чутка, що залили каток!
Викроївши трохи часу ми з Юльком запакували свої ковзани у рюкзак і вирушили у захоплюючу подорож). Чесно кажучи, зовсім невідомо було чи є той каток взагалі. І ми йшли гадаючи (цитата): "Ми лохи чи не лохи =))". Як виявилось НІ!
Каток був!!!!! Більше того, ми виявились одними з перших вдвідувачів!!!
З горем пополам затягнувши шнурочки на ковзанах стаєм на "п'яні" ноги і несміливо ступаєм на ковзанку. Крок, ще один і ще один... Нечіткі рухи один за одним складаються в якусь кумедну картину.
Але проходить трохи часу і ноги самі згадують схему)) Поїхали)!!!
Шквал позитивних емоцій, червоні щоки, покалічені попи і чудовий настрій!!!
Зимовий сезон відкрився)) далі буде...=))

Фафаня

А ско-ро Но-вий Рік.

=)
Підготовка до НГ набирає вже темпи. Вже декілька днів вся компанія бігає по маГИзинам, шукаючи подарунки. Досить мило, як приховуємо один від одного це. А ще миліше, коли робимо вигляд "я нічого не знаю! І взагалі не бачу, що в тебе в сітці щось цікаве!"
Давно я так не очікувала НГ!!!
Сьогодні маємо зібратись на рахунок організації свята. Ото буде весело!

Маруся

НТР

НТР, тобто науково-технічна революція. Нічого страшного і дуже розумного я тут не напишу)). Просто якось задумалась на скільки змінилось життя студентів з розвитком цифрових технологій. На власній шкурі сьогодні переконалась в необхідності такого чудо-приладу, просто незамінного в критичний передмодульний(-сесійний) період
, як....КСЕРОКС.
Як подумаю, що всі оті конспекти треба б було переисувати аж дурно стає.... Слава ксероксу))!!!!
І ще інтернету, мобільним телефонам, сканерам і всьому іншому)))!!!!
А ще 20 років тому наші батьки писали довгими ночами дрібним почерком шпаргалки...

"Хі-хі компанія"

ПрО цИтРуСи....

Останні кілька днів згадую цитруси.... А особливо лимони. Бо я сама перетворилась на такий от фрукт, з якого давлять, давлять і давлять сік...
Вибачте за небагатослівність, але соку вже зовсім не залишилось.... і енергії теж.... батарейка сіла........ Найбільше бажання: ВИСПАТИСЬ! а ще...щоб кляту фіз.хімію відмінили... Дід Мороз, якщо Ти десь є.... зроби диво))!!! Хай все буде так як хочеться, а не так як треба...
Пальці не гнуться, очі падають, нічого не хочеться....Все відходить на другий план, коли приходить ця зла тітка... СЕСІЯ
Я більше не можу..... Дайте спокій.....

Така от наша Брайдерзська гордість

Ми все ж таки дістали запис нашого бенефісу на арені Радіо-ТИСА. Тримайте, слухайте та пишайтесь нами. От так!
boomp3.com
boomp3.com
boomp3.com
boomp3.com
І, майже, головне:
boomp3.com

Країна живих казок

Знаєте, півроку тому моє спокійне життя розбурхала хвиля нових вражень і відчуттів. Їх принесла подорож. Далека, невідома та просто неймовірна. Поки крило літака не поринуло в небесну блакить, не могла повірити цьому факту. Але потім швидко пролетів тиждень, я була вдома і почала звично для себе виливати наопичені враження на папір. Хотіла показати їх усім-усім ,щоб люди надихнулись побаченою мною красою. Але якось так вийшло, закрутилось, завертіло життя і от цей папірчик з текстом так і лежить передімною, схований... Чому саме сьогодні я вирішила відкрити його? Не знаю... Можливо, настрій підходящий - новорічна пора казки, а я теж хочу розповісти про казку життєву, чарівну, північну...


Ісландія - країна невідома широкому загалу. Країна протиріч, дня і ночі, так і ні, вогню і безкрайнього льоду, сплеску і непохитного спокою. Напевно, саме такою має бутти казка. Тут досі вірять у ельфів, химер, добрі та злі сили матінки-Землі. Тяжко повірити... Треба бачити... Ми, ті, що живемо у світі прагматиків, забуваємо мріяти, відпускаємо дитинство так швидко... А там, воно живе в кожному і не лише в людях, але й в природі.
Їхала туди і просто не уявляла чим таким можна здивувати. Гори, ріки, сніги і океан... Так, це прекрасно, але є на великій землі. Як виявилось згодом, я помилялась цілковито і повністю. Ісландія - це шматочок чарівного в буденності, про нього мріє кожен. Велетні та крихітні феї стерли тут час. Добро і зло воюють між собою даруючи жителям то білі ночі, то забираючи день майже на зовсім. Так! Я бачила білі ночі! Часу вдосталдь, встигаєш зробити все... Але що буде далі?
Химери вкрадуть сонце і жителі зібравши усі сили чиплятимуться за останній промінчик, що вислизає з рук. І всі завмирають, світ завмирає в очікуванні нової весни...
Бігаєш по застиглій лаві, уявляєш її живою, жаркою, вже майже бачиш справжній попіл, жиранки, що заграють до тебе. Аж раптом думка: «А що як все прокинеться саме зараз, в цю мить. Прогримить могутня Хейка, вулкан, що полонив не одного...» Стою на самісінькому краєчку кратера, ніби на вершині світу і мужньо заглядаю в середину, в самісіньку душу матінки-Землі. Озираюсь... і знову безкраї простори гір, не таких як рідні Карпати ,а інших: грізних, страшних, ніби попереджаючих про небезпеку.
Саме тут так реально приходить усвідомлення мізерності людської маси, воно так сильно душить, заважає дихати... Гуркіт гейзера неподалік ніби нагадує про це, Земля кричить, лютує... Чи зможемо ми панувати і заспокоїти її? Страх огортає невидимим полотном, закриває очі реальності. Але місцеві так само безтурботно посміхаються і з цією незрозумілою посміхкою рухаються далі. Вони вільні — Земля їх не образить. Здається, мають якийсь таємних підход до всіх стихій, вміють з ними розмовляти та домовлятись, не заважаючи вирувати і жити. Якщо ж раптом Земля вивергнеться адським полумям — вони приймуть її та пожаліють, повернуться назад і знову... посміхнуться.
Біжу до міста — маленькі, ніби іграшкові, будиногчки: синій, червоний, жовтий, зелений — вулиця веселкою пливе в очах. Вони як і жителі — милі, відкриті, кольорові, життєрадісні. Ісландці, замкнуті в суворі умови, наділені мільйонами багацтв, цінять кожну краплину життя, кожен промінчик сонця, з нетерпінням чекають наступного дня. Щоб посміхнутьись цому і привітатись, але так само живуть сьогоднішнім моментом. Такими я побачила їх... Побачила, полюбила, залишила на тому невеликому острівці частинку себе, своєї душі і тепла. Натомість Ісландія подарувала мені життєвих сил та гармонії...

Что такое сессия?

Вот только что, минут 5 тому назад, сидела я и случайно наткнулась на такую запись. Как ни странно она очень актуально именно сейчас , в данный период жизни огромного колличества людей этой планеты, целой касты - СТУДЕНТОВ! Итак...

Тихий и сухой шелест страниц, запах нагретого метала настольной лампы, смешавшийся с ароматом крепкого чёрного кофе, тёмным кругом застывшего в большой чайной кружке, лёгкая дрожь в руках, быстрая и беспричинная улыбка на бледном лице - это сессия.
Смех, шутки, дружеские объятия, хлопки по спине,  стройный хор звонких голосов: "Ну как? Что поставил? Что досталось?" - это тоже сессия.
Когда ни о чём не можешь думать, кроме как о предмете, который нужно сдавать, когда приближаешься к столу экзаменатора и твёрдо знаешь,что ничего не знаешь. Когда этому человеку, сидящему перед тобой, ты, честное слово, не сделал ничего, а он пытается вырвать у тебя признание о каких-то немыслимых вещах, притворяясь то строгим, то добрым - это значит сдал!
Экзамены сдают все: одни, чтобы получиить стипендию, другие, чтобы ещё раз утвердиться в своей памяти. Третьи - потому чо не сдавать нельзя...
Испытания, к которым прговорён студент со дня создания первого университета. Многовековой поединок. И , наверное , без него студенческая жизнь не была бы тем, что она есть - самой лучшей и светлой порой, о которой приятно вспоминать и немного грустно. Ведь воспоминания это о молодости.

...и вот настигла меня уже мысль  такая - а разве не стоит радоваться и этим мгновениям?

...Юля

Я...

Как часто в своей жизни мы идем на поводу своего настроения. Оно постоянно руководит нами, тянет за собой, заставляя постоянно видеть мир с иной стороны. Однажды, оно воодушевляет, вдохновляет творить, потом кидает, словно волной о скалы и разбивает тебя на мелкие кусочки. Но вновь теплой приливной волной тебя уносит в море. Ты окунаешься в него с головой, отпускаешь себя и ... любишь. Да! Так пламенно и чисто, так страстно, искренне и бескорыстно, ты видишь в человеке океан, безбрежный и бесконечно родной... Потом ты захлёбываешься окончательно и с мольбою ищешь берег, вскарабкиваешься на него, валяешься на песке. Нет! - встаёшь, бежишь, несёшься прочь... Ты покидаешь всё что было, теряешься в потоке сознания, которое вдруг лавиной накрыло, отпускаешь и рвёшь всё добытое ранее. Потом, вдруг... останавливаешься и оглядываешься, но дороги назад не видишь. Нет её. Замёл твой путь буйный океанский ветер страсти и степной смерч потери. И ты стоишь одна в тихом поле, в степи, где даже травинка замерла в ожидании ветра перемен. Ждёшь... Лишь тишина...

Вдруг тихо скатывается одинокая слеза, в которой вся ты.  Одна - другая, кап-кап... И хлынули они сначала мелкий дожиком, а потом ливнем, что окропил поле, родил реку, что унесла тебя в океан!


                                                                                                                                                          ...Юля

Про шаблони

Черговий тиждень... Черговий вечір... Але не вистачає чогось такого, що вже стало частиною звичного життя... Але чого???
Ось воно що!!! Нещодавно більшістю факультетів УжНУ ( студентами якого ми всі являємось) прокотилась хвиля Днів першокурсника.
Чи то через наявність великої кількості вільного часу(що малоімовірно), чи то через пофігістичне ставлення до підготовки колоквіумів і всього іншого, чи то просто керуючись банальною цікавістю, цього року я відвідала досить багато цих свят.

Стандартний план Дня першокурсника

Отже, вечір середи(понеділка, вівторка, четверга), 18:00 (19:00), СЦД "Ювентус" (як варіант Падіюн) і свято на черговому факультеті.

В залі гасне світло, виходять юнак, який судячи з усього не дуже комфортно почуває себе в костюмі, і дівчина у випускній сукні (хоч так випала нагода ту сукню "вигуляти"). Насправді така пара - це ще дуже хороший варіант, оскільки зустрічались і екземпляри в джинсах, кросівках і светрах. Ну...тут кому що ближче=).

З ведучими ясно. Після ефектної появи і завченого "Доброго вечора! Які ми раді вас тут бачити", сказаного з натягнутою посмішкою, виходить декан і вітає першачків зі вступом на, звичайно ж, найкращий факультет.

Невід'ємною частиною Днів першокурсника стало проведення конкурсів краси, тобто міс факультету. І знову стандартний шаблон. Відрізняються ці конкурси лише учасницями, кількістю виходів та тим, на скільки якісно ці виходи зроблені і як добре учасниці запам'ятали коли, куди і як треба рухатись. Загалом результати цих конкурсів досить передбачуваними.

Особливої уваги заслуговує конкурс "Мій коник" або ж "Домашнє завдання". Здається, що крім співу та танцю ніхто нічого не вміє робити. І ніяких інших захоплень ні в кого нема. Ех...минули часи, коли дівчата в'язали, вишивали і т.д.

Дівчатам, звичайно, необхідно переодягатись. А ці пробіли, без сумніву, потрібно чимось заповнити. Ось кілька найстандартніших варіантів.

Варіант 1: виступ команд КВН. Цього сезону особливо відмітились команди "Вавілон" і "Труднощі перекладу". вони молодці, і цього від них не забереш, але чути одні і ті ж жарти 10 разів - це вже занадто. І відома істина, що жарт сказаний двічі автоматично стає в 2 рази смішнішим тут не спрацьовує. Порадувала команда першокурсників математичного факультету ( на жаль, моя дівоча пам'ять мене підвела, і назву я забула). Цю команду мені пощастило бачити лише один раз, мабуть, тому і сподобалось)).

Варіант 2: танець. Для тих, чия душа тягнеться до прекрасного, і кому було мало шедеврів хореографічного мистецтва у конкурсі "Мій коник".

Різноманітних танцювальних колективів не бракує. При чому різняться вони як за статевою та віковою ознакою, так і за стилем. Так що кожен може знайти щось для себе.

Дівочим колективом "Ескада" вже нікого не здивуєш. На противагу їм з'явилася "Вікторія"(які, до речі, дуже навіть непогано танцюють). Ну а у хлопців з "Fly Z" наразі нема ніяких конкурентів. І це помітно, оскільки тепер, як мені здалося, у них пропав запал.

Крім того нікуди не ділась університетська "Шовкова косиця". Ну і, звичайно внутрішньофакультетські таланти не пропускають можливості покрасуватись на сцені.

Та-а-ак....з танцями здається все... Ні! Як я могла забути про новоспечену зірку альма-матер Містера УжНУ-2007, який зі своїм танцем робота став частиною майже кожного Дня першокурсника. Він, без сумніву, майстер своєї справи, але хорошого по-трошки =).

Варіант 3:пісня. Для тих, чий слух не натішився "вокальними кониками".

Ось тут все просто як 5 копійок. Зрозвитком цифрових технологій співати тепер не обов'язково. Хоча "золотих" голосів вистачає.

Майже всюди можна було побачити гурт "Venom". Про вокал історія замовчує, але феєричне шоу вони дарують щоразу. За це їм честь і хвала.

І знову факультетські таланти, і знову половина глядачів виходить "на перекур".

Варіант 4: роздача "слонів" . З нагоди Дня студента ректорат вирішив відзначити особливо активних студентів грамотами "За активну участь у громадському житті університету". Вручення їх зайняло чимало часу на всіх факультетах.

Варіант 5: конкурс. Найчастіше героями цього варіанту стають викладачі, яким доводиться знову ж співати, танцювати, декламувати вірші, осипати компліментами одне одного. Словом, фантазія студентів безмежна, як Всесвіт.

Варіантів таких можна нарахувати чимало. але, на мою думку, не варто. Кожен сам робить висновки.

Сказаним вище нікого не хотілось критикувати чи ображати. Насправді я з власного досвіду знаю, що таке підготовка Дня першокурсника. Скількох нервів, недоспаних ночей, оббитих порогів і енергії вона коштує. Мабуть, не просто так і мені дістався такий от "слон" у вигляді грамоти "за активізм" =).

Чудово розумію, що для багатьох це єдина можливість самовиразитись і показатись світу, що День першокурсника-це свято, яке для більшості буває один раз в житті.

Саме тому, незважаючи на всю критику, щоразу сидячи в залі аплодую всьому, що відбувається на сцені, оскільки знаю як зараз тому, можливо не найкращому в світі, але артисту. Знаю як він/вона хвилюється і яких зусиль вимагає кожне слово у світлі софітів.

...Отже, дівчата у вечірніх сукнях затамувавши подих стоять в очікуванні вироку судей. І тільки одна щаслива переможиця буде з гордістю носити титул "Міс факультету"

Чесно кажучи, цього року мені було приємно спробувати себе в ролі простого глядача і подивитись на чарівне дійство з іншого, раніше невідомого мені боку.

З нетерпінням чекаю наступного року. Чергових першачків, вдалих і не дуже жартів про викладачів, тих самих фраз і шаблонів. а ще знайомств з талановитими, креативними людьми, які вносять колір і якусь родзинку в найстандартніше свято.

Ось воно щастя......

Відкриваю очі, а за вікном сонце. Нехай зимове, нехай світить, а не гріє, але СОНЦЕ!!! Закриваю очі, щоб ще хоч трошки поніжитись під одіялом і чую над вухом whenever i'm down, i call on you, my friend..... Маруся!!!!!!!!! Як же приємно прокидатись разом з голосом близької людини!!! Мало того, це щастя вирішило мене провідати)!
Чай і ще дещо до чаю, мила бесіда - чудовий початок дня. Хорошого потрошки)).
Але на цьому приємності не закінчились. Навіть банальне :"Привіт! Як здоров'я?" в асі може підняти настрій.
А ще є ЮльКО, яка теж не пройшла повз)). І знову чай, і знову до чаю, і знову розмови про все і ні про що......
А ще пісенька.... дитяча наївна пісенька... яка піднімає мені настрій до неймовірних висот Een Tocht Door Donker!!!!!!!
Багато хорошого можна знайти навіть в найгіршій ситуації. І нехай температура, нехай кашель і ще купа різних малоприємних симптомів, нехай будь що, але коли є такі друзі і хоч маленька крапля оптимізму все в цьому житті буде чудово!!!
Приємно знати, що комусь ти все-таки потрібен і є люди, які тебе памятають...=))))

Фігарятко =))

...........нема слів

Як же мені не вистачає тих теплих хвилин щастя! Після візиту на радіо 2 дні була шалена ейфорія. А сьогодні на мене знову напав отой злий пес депресняк... Ще й клятий бронхіт вже який тиждень не дає жити на повну і дихати морозним зимовим повітрям...
Універ - це єдине місце, де я хоча б когось можу побачити. А там тільки і чути: "Навіщо ти тут з температурою? Чому дома не сидиш?". Причина, яку всім називаю: потім не дожену. Але насправді мені катастрофічно не вистачає спілкування... Відчуваю себе відрізаною від всього світу... Сумно... Здається всі забули-забили... Звичайно розумію, що у кожного своє життя і свої турботи, але... Хочеться кричати...в надії на те, що хоч хтось відгукнеться...Та сил для цього крику вже зовсім не залишилось...
Люблю вас всіх безмежно... Скучаю... Хотілось би хоч іноді чути ваші голоси...Бачити ваші усміхнені обличчя...Чути сміх... Заходьте в гості, я вам завжди рада, редискки ви мої найкращі=))!
Може хоч тут мене почують.....

Фафаня

Хочеться навчитись зберегти і перенести через осінь і зиму "радостные лучи счастья летних дней " (як писав в самих перших постах Кайфунчик) Тільки щось не виходить. Навіть не так! Виходить зовсім інакше! Буває весело,але ця радість швидше зникає.
До цього часу я збираю хоч 1 раз на місяць компанію в себе дома, ньо всі біжуть по-скоріше до рідних або засинають вже о 2й годині ночі.
Навірно , просто така пора року. Всі хочуть побути трохи самотніми і втікають навіть від самої кайфової атмосфери.
Саме цікаве, що ні в якому разі це не заважає нам збиратись разом, потім дякувати один-одному за зустріч, за тих пару теплих хвилин.

Marusya/Pensionerka

Тиса FM

Ещё один день нашей бурной и бешеной жизни попрощался, оставив о себе море емоций и океан новых ощущений. Он ещё раз доказал, что нужно двигаться вперёд , пробовать себя в новых начинаниях, не бояться перемен и открывать себя миру. ПРошедший день как нельзя лучше зарядил нас оптимизмоми фактически дал пинок для дальнейших свершений.

Так вот... О чём это я? Ах да... Четверг, 19.30... Назначеное время, назначеное место. Мы с Фафаней стояли у входа в Закарпатскую телерадиокомпанию ритмично потирая носы, которые уже прихватил первый морозец. Ещё минута и, почувствовав холодные приконсновения ветра, мы заходим. 19.35... 19.38... Ждём фигуру , которая знакомым из радиоэфиров голосов скажет: "Приємного доброго вечора усім... " Ещё 2 минуты и в дверях появляется фигура - виновник этого события - Мирко. Галантно проводив нас по всем коридорчикам и закаулочкам, в конце концов мы попали в святую святых - студию радиостанции "Тиса FM", постоянными слушателями которой мы с Фафаней являемся.
Итак, мы с головой погрузились в атмосферу радио, изучили взглядом и пощупали все приспособления, микрофоны и пульты, милый светофорчик и рояль, который удивил своим находжением там. Тут нам опять напомнили тему эфира - "Интернет дневники и всё, что ними связано ". Естественно, как искушённые эксперты =) этого дела,мы с радостью делились своими впечатлениями, опытом, отвечали на вопросики и просто заполняли отведённое время весёлым треском нашей речи, инодга прерываясь для обьявления песенки или зачитания сообщений. Очень радовало, что последних было как никогда много. Так минута за минута убегало наше время в эфире. Как это ни прискорбно заметить, но в 21.00 по киевскому времени мы таки сказала "ДО свидания", сняв наушники, уже как давно прожитый факт начали прокручивать в памяти каждую деталь.
Нужно заметить, что я лично осталась довольна каждым моментом и ноткой, как-будто бы что-то новое открылось и так непринуждённо вылилось из меня, так и оставшись в тех стенах. Сделав снимки на прощание, мы сломя голову понеслись домой выслушивать рецензии и поскорее проверять счётчик посетителей на блоге. Ведь самым важным было именно популяризироватть и отукрыть широким массам нае творение. С моей точки зрения, удалось сполна. а если мы эщё дали кому-то толчок на создание подобного - так это вообще факт достойный восхищения...
Что ещё хотелось написать... Да то,что мы в полнейшем восторге и эйфории!
Возможно, выпадет шанс как-то ещё разок заглянуть в гости к нашему радио и из радиоприёмников подарить людям часточку себя и кусочек радости...
















Пост писался под акомпонимент любимого радио...

Сидячи чергового зимового вечора над якимось черговим захоплюючим конспектом і паралельно розглядаючи мальовничі пейзажі за вікном волею-неволею повертаюсь назад... у минуле...
Яка лірика...насправді в зовсім недалеке минуле, всього 1,5-місячної давності...У Львів. Тут, звичайно, вже багатенько про це написано, але джерело історій з життя невичерпне.
Мабуть, не буду сьогодні багато писати. Недарма ж ми ходили як кляті папарацці =). Краще дивіться фотки третього гатунку made by Sony Ericsson & Samsung. Вони як "Рафаелло" замість тисячі слів =).
"ДЗИГА" - це, мабуть, одне з найкращих місць у Львові. Затишок і відчуття тепла - от що подарував нам цей культурно-мистецький центр. А ще приємно здивувало оригінальністю меню у вигляді звичайнісінької газети і чудо-гороскоп =)


ТОЙ базар - це власне і є те місце, яке стало першопричиною нашої галеної подорожі. Для багатьох загадка що ж це за базар? Як сказали нам мудрі люди: ніякий це не базар, а Вернісаж!!! Як би не було, але це скупчення різноманітних класних штучок зі шкіри, дерева, каменів, глини назавжди залишиться для нас ТИМ базаром. А ось одна особа начепила на себе практично все, що ми там купили=)

Побачивши це скупчення голубів чомусь зразу згадалась Лондонська Трафальгарська площа.

Де, як не у Львові, можна побачити от таке чудо совкової цивілізації та ще й в робочому стані???

Вражень стільки, що можна до ранку писати, а може і довше. Так що моя вам порада: поїдьте у Львів і відчуйте все самі =)!

Дуновение ветра...

Где любят нас - лишь там очаг родимый.
Джордж Гордон Байрон

Говорят, что с домом нельзя сравнить ничего! Много народных мудростей и высказываний крутятся вокруг этой темы. Каждый для себя определяет значение...
Но, по-настоящему осознаёшь всю полноту и глубину слова ДОМ, когда находишься в сотнях километров от него, в другом городе или даже стране. Именно здесь начинаешь ценить каждую мелочь повседневной жизни, всячески переосмысливать её.  Душа тянется ко всему родному.  В непривычном окружении ищешь нотки, отголоски дома, ловишь каждое дуновение ветра, которое может нести необычайный объём информации, чувств и ощущений. Да, дом - это не просто жилище, защита от природных непогод. В первую очередь - это состояние души. Семья , друзья, любимые и близкие люди, просто случайные знакомые-незнакомцы...  Их весточка, звук голоса стирают расстояния, к сожалению, лишь мысленно... По-настоящему сильны они только в комплексе с родными и дорогими уголочками, знакомыми с детства.

Частоо гуляя по родному Ужгороду одна, не чувствую себя одинокой. Кажется, со мной живёт, плачет и смеётся,переживает и радуется каждый дом, арка, фонарный столб... Все они делятся воспоминаниями о своей-моей жизни. Они не могут надоесть, ведь для меня - это не просто холодные каменные глыбы, мастерски установленые друг на дружку и определённом порядке, для создания визуальной формы... Они - действующие лица, персонажи моей жизни, которые вместе со мной переступают ступени бытия. 

Но, так же гуляя по улицам Бреста слышу лишь тишину вокруг, молчаливый
 звон тишины. 
Камни, арки ,фасады новых и старых домов, где жили поэты и будители, графы и графини лиш величаво наблюдают. Может быть, они замерли навеки? Хотя нет, пройдя дальше на счастивых лицах горожан начинаю читать спокойствие, умиротворение и душевную радость просто от того, что дома. Они молчаливо ведут беседу с миром вокруг, что принял их именно здесь. В груди дико начинает биться сердце, мысли летят далеко - на родные улицы, аллеи, к близким и милым сердцу... Как не хватает мне здесь свежего ветра набережной Ужа, весёлого хохота Тетральной, суеты Корзо, перезвона колоколов и далёкого знакомого голоса, который с таким трудом вытягивает из глубины мыслей возвращая к реальности не обрезав крылья ,а просто мягко и нежно словив у земли...

Герой Відня та засновник першої у Європі мережі кав'ярень

Да, да, да. Там написано «briders.blogspot.com».

В общем, это я чего про кофе вспомнил… Прочитал на coffee*sponge такую вот статью про Юрия Кульчицкого.
13 августа 1684 года жители Вены спешили в первую в городе кофейню «Под голубой бутылкой» вовсе не для того, чтобы выпить чашечку кофе – непривычный аромат горького на вкус нового напитка им тогда не понравился. Горожане хотели увидеть легендарного хозяина кофейни, спасшего Вену от недавнего нашествия турок. Этим бесстрашным героем, удостоенным титула почетного гражданина города, был украинский казак Юрий-Франц Кульчицкий. Каждого посетителя он радушно встречал у входа, спрашивая по-украински: «Як справи, братику-серденько?» (знаменитое с тех пор «братику-серденько» до сих пор бытует в речи жителей Вены).

Родился Кульчицкий в 1640 г. в с. Кульчицы (Самборский район Львовской обл.), с 1660 г. жил с козаками в Запорожской Сечи. В конце 1660-х годов попал в плен к туркам, где глубоко изучил турецкий язык и культуру. После освобождения из плена перебрался в Вену. В решающий момент осады Вены турками в 1683 г. Кульчицкий, переодевшись в турецкую одежду, прошел вражеские кордоны и привел войска союзников на помощь осажденному городу. В 1684 г. получил титул почетного гражданина Вены. В награду попросил отдать ему захваченные у турков 300 мешков с кофейными зернами.

Фактически Юрий Кульчицкий стал одним из первых непризнанных классиков рекламы. Он лично пропагандировал кофе, разнося его по улицам города в турецких одеждах, изобрел рогалик, который венцы съедали в отместку туркам, а в 1684 в Вене издал книгу своих мемуаров, сразу ставшую бестселлером в Европе.

13 августа 1684 г. Кульчицкий открывает первую кофейню в Вене. Украинец адаптировал турецкий кофе к европейскому вкусу, добавив в него сахар и молоко и создав знаменитый «кофе по-венски» - напиток, завоевавший всю Европу.

В 1862 г. именем Кульчицкого названа одна из улиц Вены, а в 1865 г. ему установлен памятник. Указом императора Юрий Кульчицкий был пожизненно освобожден от уплаты налогов.

Герой Вены и основатель первой в Европе сети кофеен умер 20 февраля 1694 г. Похоронен с почестями на центральном кладбище Вены возле собора Св. Стефана.

Честно говоря, прочитав, был поражен. Чем вам не Герой Украины? Загляните по ссылке, там еще много чего найдете.

Love is...

Группа исследователей задавала детям от 4 до 8 лет один и тот же вопрос: "Что значит любовь?" Ответы оказались намного более глубокими и обширными, чем кто-либо вообще мог себе представить.
_________

Когда моя бабушка заболела артритом, она больше не могла нагибаться и красить ногти на ногах. И мой дедушка постоянно делал это для нее, даже тогда, когда у него самого руки заболели артритом. Это любовь. Ребекка, 6 лет

Если кто-то любит тебя, он по-особенному произносит твое имя. И ты знаешь, что твое имя находится в безопасности, когда оно в его рту. Билли, 4 года

Любовь - это когда ты идешь куда-то поесть и отдаешь кому-нибудь большую часть своей жареной картошки, не заставляя его давать тебе что-то взамен. Крисси, 6 лет

Любовь - это то, что заставляет тебя улыбаться, когда ты устал. Терри, 4 года

Любовь - это когда моя мама делает кофе папе, и отхлебывает глоток, перед тем, как отдать ему чашку, чтобы убедиться, что он вкусный. Дэнни, 7 лет

Любовь - это когда вы все время целуетесь. А потом, когда вы устаете целоваться, вам все еще хочется быть вместе и разговаривать. Это как у моих папы и мамы. Когда они целуют друг друга, они выглядят как единое целое. Эмили, 8 лет.

Любовь - это когда ты говоришь мальчику, что тебе нравится его рубашка, и он носит ее потом каждый день. Ноэль, 7 лет.

Любовь - это когда мама видит папу потным и грязным, и все равно говорит, что он красивее, чем Роберт Редфорд. Крис, 7 лет

Любовь - это когда твой щенок лижет тебе лицо, даже после того как ты оставила его в одиночестве на весь день. Мэри-Энн, 4 года

Когда ты любишь кого-нибудь, твои ресницы все время взлетают и опускаются, вверх-вниз, а из-под них сыплются звездочки. Карен, 7 лет

Если ты не любишь, ты ни в коем случае не должен говорить "я люблю тебя". Но если любишь, то должен говорить это постоянно. Людизабывают. Джессика, 8 лет
_____

Ну, и наконец - автор Лео Баскаглиа однажды объяснил смысл этого опроса. Целью его было найти самого заботливого ребенка. Так вот, победителем стал четырехлетний малыш, чей старенький сосед недавно потерял жену. Увидев, что мужчина плачет, ребенок зашел к нему во двор, залез к нему на колени и просто сидел там. Когда его мама спросила, что же такого он сказал соседу, мальчик ответил "Ничего. Я просто помог ему плакать".

Привет из Бреста))

Ви не ждали, а это действительно я! ЮльКО!!!!!! Та классно - наконец-то нашла в Бресте интернет и вот сижу в стране советских пережикко за реальным компом)) О всех тяжких расскажу потом, ведь времени-то в обрез. А сейчас просто выражу восхищение таким времяприпровождением -ведь всё, что я здесь делаю - это тренируюсь, ем, сплю, тренируюсь.... и так до бесконечности. Сил на большее не хватает:) Но если б вы знали, какой кайф так вылаживаться и уставать, особенно когда с тобой вылаживаются и устают олимпийские чемпионы. Сегодня вот , например, бегала с Юлией Нестеренко - олимпийская чемпионка Афин 2004 в беге на 100м. А потом купила у неё тренировочную форму - так что вот какая мне честь. Юля - Очень приятный и миоый человек, и смотря на неё стыдно не делать ничего - поэтому пашу и оставляю все силы на дорожке и в зале. Приеду я в воскресение, всех вас увижу и поцелую, расскажу много интересного и восхитительного, просто погуляю и посплетничаю, обниму и неотпущу. Вы - это единственное, чего мне здесь действительно не хватает;-)



Ваша ЮльКО

Блондинку не видели?

…Да, да, да! Я в курсе, что девчонки вы продвинутые). Но если вдруг перекраситесь, не забудьте перечитать «Советы женщинам, пользующимся ICQ».



Мне, например, вот это предложение много чего напомнило. Знакомо?

…Периодически кто-либо из пользователей ICQ отправляет всем своим контактам сообщение, в котором просит разослать его дальше (эффект "лавины" или "снежного кома"). Чаще всего это откровенно глупые "письма счастья", которые только раздражают…

Танець, як привiд для подорожей

Нежные линии, божественные прыжки, изящные неподвижные стойки призваны рождать в танце такое универсальное существо, у которого нет ни лица, ни тела, но которое обладает силой, временем и уделом, которому даны жизнь и смерть; которое, собственно, и есть не что иное, как жизнь и смерть, ибо желание, если оно разгорелось, не знает ни сна, ни минуты покоя.

П. Валери, «Душа и танец»

Час пливе день за днем і життя не стоїть на місці.

Цими днями мені випала унікальна можливість відвідати столицю. І не заради чергової банальної екскурсії, а заради Мистецтва. Так, саме мистецтва, а саме чи не найдревнішого його виду - танцю.

Мабуть, зі сказаного вище мало що зрозуміло. Тому спробую внести ясність. 23-27
листопада у м.Києві проходив ІІІ тур ІІ Всеукраїнського конкурсу хореографічного мистецтва ім.П.П.Вірського.
*довідка: П.П.Вірський - найвидатніший хореограф України. Конкурс, названий на честь нього, являється найпрестижнішим з тих, які на даний момент проводяться в Україні.

Отже, перемігши на місцевому та регіональному конкурсах, ансамбль "Джерельця Карпат" ( і я в тому числі) вирушає підкорювати столицю. На пероні залишаються всі провожаючі, а потяг везе юних артистів назустріч новим перемогам.
Про дорогу і говорити нічого. В товаристві давніх друзів час летить непомітно, і ось Золотоверхий зустрічає нас.
Безкінечні київські пробки не зіпсували загального позитивного враження.

День конкурсу був занадто метушливим і нервовим. Хоча досвід взяв своє і у найвідповідальніший момент, зібравши всі сили в кулак, ми все-таки показали на що здатні.
Наступного дня для нас гостинно відчинила свої двері Національна опера України. Саме ту відбувся гала-концерт за участю кращих з кращих.
Приємною несподіванкою став візит новоспеченої зірки для широкого загалу, і давно "свій" у колі хореографів - Г.М.Чапкіс.
Нам пощастило бачити перше відділення концерту з залу. Видряпавшись на найвищий ярус балкону і присівши на сходах, поряд із студентами Київського національного університету культури і мистецтв. Затамували подих і..... завіса піднялась, а нас поманив за собою чарівний світ танцю...

І ось він - момент істини - оголошення переможців. Ми - третi серед 105 найкращих колективів України. А це неабияке досягнення.

Друге відділення. Після декількох давно знайомих нот впевнено ступаєм на сцену, даруючи частину себе київському глядачеві. Оплески залу, квіти, світло софітів, все змішалось в одну кольорову картину, а серце переповнювала радість і гордість.

Ми змогли!!! Попереду нові перемоги!!!