Знаєте, півроку тому моє спокійне життя розбурхала хвиля нових вражень і відчуттів. Їх принесла подорож. Далека, невідома та просто неймовірна. Поки крило літака не поринуло в небесну блакить, не могла повірити цьому факту. Але потім швидко пролетів тиждень, я була вдома і почала звично для себе виливати наопичені враження на папір. Хотіла показати їх усім-усім ,щоб люди надихнулись побаченою мною красою. Але якось так вийшло, закрутилось, завертіло життя і от цей папірчик з текстом так і лежить передімною, схований... Чому саме сьогодні я вирішила відкрити його? Не знаю... Можливо, настрій підходящий - новорічна пора казки, а я теж хочу розповісти про казку життєву, чарівну, північну...
Ісландія - країна невідома широкому загалу. Країна протиріч, дня і ночі, так і ні, вогню і безкрайнього льоду, сплеску і непохитного спокою. Напевно, саме такою має бутти казка. Тут досі вірять у ельфів, химер, добрі та злі сили матінки-Землі. Тяжко повірити... Треба бачити... Ми, ті, що живемо у світі прагматиків, забуваємо мріяти, відпускаємо дитинство так швидко... А там, воно живе в кожному і не лише в людях, але й в природі.
Їхала туди і просто не уявляла чим таким можна здивувати. Гори, ріки, сніги і океан... Так, це прекрасно, але є на великій землі. Як виявилось згодом, я помилялась цілковито і повністю. Ісландія - це шматочок чарівного в буденності, про нього мріє кожен. Велетні та крихітні феї стерли тут час. Добро і зло воюють між собою даруючи жителям то білі ночі, то забираючи день майже на зовсім. Так! Я бачила білі ночі! Часу вдосталдь, встигаєш зробити все... Але що буде далі?
Химери вкрадуть сонце і жителі зібравши усі сили чиплятимуться за останній промінчик, що вислизає з рук. І всі завмирають, світ завмирає в очікуванні нової весни...
Бігаєш по застиглій лаві, уявляєш її живою, жаркою, вже майже бачиш справжній попіл, жиранки, що заграють до тебе. Аж раптом думка: «А що як все прокинеться саме зараз, в цю мить. Прогримить могутня Хейка, вулкан, що полонив не одного...» Стою на самісінькому краєчку кратера, ніби на вершині світу і мужньо заглядаю в середину, в самісіньку душу матінки-Землі. Озираюсь... і знову безкраї простори гір, не таких як рідні Карпати ,а інших: грізних, страшних, ніби попереджаючих про небезпеку.
Саме тут так реально приходить усвідомлення мізерності людської маси, воно так сильно душить, заважає дихати... Гуркіт гейзера неподалік ніби нагадує про це, Земля кричить, лютує... Чи зможемо ми панувати і заспокоїти її? Страх огортає невидимим полотном, закриває очі реальності. Але місцеві так само безтурботно посміхаються і з цією незрозумілою посміхкою рухаються далі. Вони вільні — Земля їх не образить. Здається, мають якийсь таємних підход до всіх стихій, вміють з ними розмовляти та домовлятись, не заважаючи вирувати і жити. Якщо ж раптом Земля вивергнеться адським полумям — вони приймуть її та пожаліють, повернуться назад і знову... посміхнуться.
Біжу до міста — маленькі, ніби іграшкові, будиногчки: синій, червоний, жовтий, зелений — вулиця веселкою пливе в очах. Вони як і жителі — милі, відкриті, кольорові, життєрадісні. Ісландці, замкнуті в суворі умови, наділені мільйонами багацтв, цінять кожну краплину життя, кожен промінчик сонця, з нетерпінням чекають наступного дня. Щоб посміхнутьись цому і привітатись, але так само живуть сьогоднішнім моментом. Такими я побачила їх... Побачила, полюбила, залишила на тому невеликому острівці частинку себе, своєї душі і тепла. Натомість Ісландія подарувала мені життєвих сил та гармонії...
Ісландія - країна невідома широкому загалу. Країна протиріч, дня і ночі, так і ні, вогню і безкрайнього льоду, сплеску і непохитного спокою. Напевно, саме такою має бутти казка. Тут досі вірять у ельфів, химер, добрі та злі сили матінки-Землі. Тяжко повірити... Треба бачити... Ми, ті, що живемо у світі прагматиків, забуваємо мріяти, відпускаємо дитинство так швидко... А там, воно живе в кожному і не лише в людях, але й в природі.
Їхала туди і просто не уявляла чим таким можна здивувати. Гори, ріки, сніги і океан... Так, це прекрасно, але є на великій землі. Як виявилось згодом, я помилялась цілковито і повністю. Ісландія - це шматочок чарівного в буденності, про нього мріє кожен. Велетні та крихітні феї стерли тут час. Добро і зло воюють між собою даруючи жителям то білі ночі, то забираючи день майже на зовсім. Так! Я бачила білі ночі! Часу вдосталдь, встигаєш зробити все... Але що буде далі?
Химери вкрадуть сонце і жителі зібравши усі сили чиплятимуться за останній промінчик, що вислизає з рук. І всі завмирають, світ завмирає в очікуванні нової весни...
Бігаєш по застиглій лаві, уявляєш її живою, жаркою, вже майже бачиш справжній попіл, жиранки, що заграють до тебе. Аж раптом думка: «А що як все прокинеться саме зараз, в цю мить. Прогримить могутня Хейка, вулкан, що полонив не одного...» Стою на самісінькому краєчку кратера, ніби на вершині світу і мужньо заглядаю в середину, в самісіньку душу матінки-Землі. Озираюсь... і знову безкраї простори гір, не таких як рідні Карпати ,а інших: грізних, страшних, ніби попереджаючих про небезпеку.
Саме тут так реально приходить усвідомлення мізерності людської маси, воно так сильно душить, заважає дихати... Гуркіт гейзера неподалік ніби нагадує про це, Земля кричить, лютує... Чи зможемо ми панувати і заспокоїти її? Страх огортає невидимим полотном, закриває очі реальності. Але місцеві так само безтурботно посміхаються і з цією незрозумілою посміхкою рухаються далі. Вони вільні — Земля їх не образить. Здається, мають якийсь таємних підход до всіх стихій, вміють з ними розмовляти та домовлятись, не заважаючи вирувати і жити. Якщо ж раптом Земля вивергнеться адським полумям — вони приймуть її та пожаліють, повернуться назад і знову... посміхнуться.
Біжу до міста — маленькі, ніби іграшкові, будиногчки: синій, червоний, жовтий, зелений — вулиця веселкою пливе в очах. Вони як і жителі — милі, відкриті, кольорові, життєрадісні. Ісландці, замкнуті в суворі умови, наділені мільйонами багацтв, цінять кожну краплину життя, кожен промінчик сонця, з нетерпінням чекають наступного дня. Щоб посміхнутьись цому і привітатись, але так само живуть сьогоднішнім моментом. Такими я побачила їх... Побачила, полюбила, залишила на тому невеликому острівці частинку себе, своєї душі і тепла. Натомість Ісландія подарувала мені життєвих сил та гармонії...
Комментариев нет:
Отправить комментарий