БлУкАНнЯ та Рух На ЗУсТрІч ПреКрАСНОмУ...

Ну, так от... За годину-півтори нашого перебування у ставній місцевості ,що має честь носити назву міста Львів, ми попрощались з нашим першим бравим провідником та імпровізованим екскурсоводом та відправили її на терена "гризтя" граніту науки з побажаннями не зламати зуби, бо ще знадобляться.=)
Ось тут-то і почалась справжня подорож та блукання. "Іду,куди очі глядять" - такою фразою можна охарактеризувати наступні 3-4 години наших мандр. Час втікав , мов у клепсидрі (львівський аналог пісочного годинника). Пейзажі та будівлі навкруги змінювали одне одного, змушуючи нас щоразу дивуватись вже не раз баченим місцям. Особливо не слідкувавши за маршрутом ми дійшли до історичного центру міста-Лева. Грандіозну будову Оперного театру та інші відомі місця ми вирішили оминути. Натомість звернули в маленьку вуличку, яка відкрила нам знайомі місця з потаємних боків.
Вправно переставляючи ноги ми рухались вперед... Палець не зміщувався з кнопочки "Сделать фото" мобільного друга. Тому крізь наш сміх ми час від часу чули зойки фотоапаратури.
Знаєте, я щри вважала, що побачити в центрі Львова щось нове тяжко. В цьому питанні, каюсь, я була налаштована абсолютно скептитично, не знаю, як Фафаня. Але виявиловь, що з мої попередні візити я якимось чином обминала чудові храми та костьоли які захоплювали подих у своєму внутрішньому облаштуванні. Розпис стін, багате оформлення, арки, слеті неймовірної висоти - коли дивишся туди, відкинувши голову догори, здається.що душа справді злітає туди , у безкінечну височину блакиті. За спиною виростають крила ,рухатись з того місця не хочеться,б о відчуваєш блаженство та умиротворення. Заради таких моментів дійсно варто їхати далеко, за гори...
Та післямоменті душевного напруження та філософського стану наступають моменти безтурботності та дитячої цікавоті, прагнення зробити якусь милу шкоду, немов маленькі Петрики Пяточкини.Веселою бадьорою ходою пристрибуючи та наспівуючи ультрапозитивну малодію невідомого гурта ми мило посміхались усім перехожим, потім не обійшли своєю увагою жоден памятник, удостоїли їх честю потримати нас у сеье на колінах, кумедно подримбали за носик і доклали своєї руки (чи то інших частин тіла), до їх полірування...

Львiвськi фотофакти

Ну що ж продовжимо нашу подорож... Ми-таки спарвді дістались тієї зачарованої площі І. Франка, попри перешкоди влаштовані вищими силами і мінкомунтрансом та ,зокрема, його львівським відділенням. Зустріли потрібну і шукану нами людину і вуаля - наша подорож розпочалась. Нас повели в якусь чиюсь Альма-Матер і дорогою ми наштовхнулись на кілька "outstanding" (тобто невимовно шокуючих) фактів. Таке можна побачити лише тут у Львові...





Ну, припустимо ,що про такі анамолії тотальної українізації як то СТРАХІВКА ми всі чули в різних інтерпритаціях. Але стан деяких навчальних закладів можна собі уявити. Не про те мова наша - з неймовірною удачею ми ходили лише місцями, які мали до нас якесь безпосереднє відношення - Лабораторія неорганічної хімії, туристична компанія ІГЕН - лише живі підтвердження тому. Як на мене то ці факти є лише прямим доказом того, що людина весела, позитивна та просто та , що захоплюється життям у будь-якому місці планети Земля знайде щось рідне для себе - частинку дому та шматочок серця залишить там...

ЛЬВІВСЬКІ ХРОНІКИ. ЧуДо ТеХнІкИ =)

Електропотяг прибуває на станцію "Львів"! Бз-з-з-з... Ту-ру-ту-ту-ту! СМС!!! Від однієї хорошої людини, яка на даний момент гризе граніт науки у місті Лева. Надійшла пропозиція зустрітись :"Сідайте на трамвай №1 або 9 і їдьте до площі Франка, а там я вас зустріну". Питань нема. Виходим на зупинку, паралельно телефонуючи всім і кожному, щоб сказати які ми все-таки молодці, що поїхали.
5 хвилин, 10, 15, а трамваєм і не пахне. Люди навколо нервують, дехто вже починає примерзати до землі-неньки. І тут...о чудо! ТРАМВАЙ!!! №4... облом.. Ще 5 хвилин і... 9й трамвай... проїжджає повз нас не зупиняючись. Всі починають бігти за ним, ну і ми туди ж =). Добігли, залетіли всередину. Двері зачинились, виникло відчуття консервної банки. Стоїмо 5 хвилин, 10, а цей залізний монстр і не думає рухатись.
Тут люди починають потрохи виходити, ну і ми, керуючись стадним рефлексом за ними =).
Виходим, а там ще один трамвай, тільки в 2 рази менший. Загрузились туди і ефект "тюльки в бочці" посилився.
Але не може бути все погано і цей трамвай все-таки поїхав!!! Але радувались ми недовго... Метрів 300 і зупинка.... І знову хвилини одна за одною =). Почали розглядати панораму, яка відкрилась з вікна, а там якраз проходили 2 колортні мешканці Львова, які знімали домашнє відео. Ну і ми не втримались, щоб їх не сфотографувати =). Хоч трохи скоротили час очікування руху.
Дорога була довгою і повною вражень =).
МОРАЛЬ: шановні ужгородці! цінуйте наші чудові маршрутки!!! Це просто громадський транспорт підвищеного комфорту, навіть в годину-пік))

НоВа ТеОрІя ЕвОлЮцІї

Продовжуючи тему нашої шаленої поїздки, хотілось би зупинитись на все тому ж електропотязі підвищеного комфорту сполученням Ужгород-Львів. Хто б сумнівався, що наше сонячне Закарпаття є рідним домом для різних унікальних представників орду людського.
Отже, потяг прибуває на станцію "Свалялва". Ми, щасливі туристи, продерли очі, перевірили наявність посмішок на заспаних обличчях і вирішили вести невимушену високоінтелектуальну бесіду. Але, мабуть, у якогось вищого розуму на рахунок нас були зовсім інші плани, і тому він надав нам можливість побачити...
Те, що відкрилось нашим поглядам викликало десятисекундний шок, а потім приступ істерики, який ми всіма силами намагались стримати. Перед очима постала особа в білому(!) вельветовому костюмі, туфлях в дірочки ( це при +8 за бортом і 25 жовтня на календарі) і, звичайно, з невід'ємним атрибутом - кепкою, все з того ж білого вельвету. Це був справжній, натуральний ГОпник!!!
В цей момент ми просто прозріли і зрозуміли, що все (чи то всі) бачене раніше - це всього-навсього жалюгідна пародія на щось велике, недосяжне, на справжнє.
Побачивши це чудо природи в наших світлих головах почала варитись каша з різних розумних і не дуже думок. Перше - увіковічнити експонат на фотографії. І от - проблема. Як це зробити, щоб хитрий задум не був розгаданий? Ризикувати здоров'ям ніхто не хотів... Хоча був ще варіант попросити сфотографуватися разом. Але це, як нам здалося, собі дорожче.
Тому ми переключилися на безпечніше заняття. Хай пробачить нас шановний Дарвін! Ми створили нову теорію еволюції людини. А якщо точніше, то підкорегували стару, менш досконалу.
Насправді обмеженість одним видом homo sapiens здалась нам не зовсім точною. Тому ми вирішили виправити цю несправедливість. Що з цього вийшло - дивіться далі.

Надцарство Ядерні організми (Еукаріоти)
↓
Царство Тварини
↓
Підцарство Багатоклітинні
↓
Тип Хордові
↓
Підтип Хребетні
↓
Клас Ссавці
↓
Підклас Плацентарні
↓
Ряд Примати
↓
Підряд Сухоносі
↓
Інфраряд Вузьконосі
↓
Надродина Людиноподібні
↓
Родина Гомініди
↓
Рід Люди
↓

Підвид Людина розумна розумна ←Вид Людина розумна

↓
Підвид Людина розумна гопник

↓ ↓ ↓

псевдогопник гопник звичайний гопник урбанізований

Наш піддослідний - представник виду гопник звичайний, з якого і розвинулись всі інші види цієї, не всім зрозумілої форми людського існування. А саме гопник урбанізований, який адаптувався до умов міського середовища; і псевдогопник, який зовні практично не відрізняється від простих гомо сапіенс, але десь глибоко в душі все-таки гопник.
Якщо вже мова іде про дорогу до міста Лева, то нелогічно було б не приділити хоча б одне речення уваги щостанційним концертам місцевої художньої самодіяльності =)! Талант - він і в Африці талант =)!!!
А бажану фотографію все-таки вдалось зробити. Не зовсім вдало, але краще так, ніж ніяк. Нехай люди знають своїх героїв!!! А ми їм у цьому допоможемо!

Всіх цілую і люблю. Ваша Фафаня

ДАЛІ БУДЕ...

Як БраЙдерзИ ЛьВІв ПідКОрюВаЛи... (Серія про веселі пригоди двох членів хі-хі компанії в мальовничому місті Левика)

Позавчора 24_10_2007 року від Різдва Христового, неждано не гадано вирішили ми відзначити імпровізовані канікули в АльМа_Матер і зїзжити кудись... Через несприятливу дощову та ще незрозуміло яку погану та невимовно жахливву погоду, сімейні обставини та просто по глупості бажаючих поїхати з нами виявилось не так багато. А точніше їх взагалі не виявилоь=) Тому щоб не випробовувати долю-неню ми з Фафаньою вирішили відвідати найближче з найдалекіших міст-велетнів -- Львів. ідея вирувала в наших думках давно, але ніяк не могла вистрибнути на терени реального втілення та вчинку.
Материалізації своєї вона досягла чудового осіннього ранку 25 жовтня 2007 року. Ранком назвати 4 години після півночі не сильно повертається язик, але тим не менше... Попри сумніви та здивування батьків, які були єдино повідомлені та хоч трохи вірили в серйозність наших намірів, ми вийшли на площу перед вокзалом рідного міста, щоб віддатися подорожі цілком, повністю та на зло усім... Постоявши в касі за квиточком, який є невідємним атрибутом мандрів, ми сповнені віри і сонячне майбутнє посміхнулись одна одній і зайшлись в пориві істеричного сміху, що мимохіть звеселив (чи-то здивував) усіх навкруги. Сіли в потяг, він рушив. Тоді до нас дійшло усвідомлення унікальності своєї. Хто б міг подумати, що ми все ж зробимо це!!!!!
6-годинний рух на зустріч пригодам не був їх теж позбавлений. Не буду наповнювати це вступне ессе такими подробицями. бо додамо їх далі, але запевняю було весело.
11.28 - електропоїзд підвищеного комфотру сполученням "Ужгород- Львів" благополучно прибув до 4 а може й 5-го перону вокзалу міста-Лева. Дві постаті, та ні, особистості з-поміж сірої маси пасажирів вистрибнули на перон з радісними і несамовитими зойками: "Ти ШАРИШ ми Приїхали! Ми У ЛьВоВІ", - "ІГЕН!" =)
Отими несамовитими саме і були ми: ЮльКо і ОльКО(ФАфаньКо). Стояли ,раділи на тротуарі, розштовхуючи пасажирів, які всі кудись спішили, а ми лише сміялись і тримали хороший настрій, погоду та щастя на ниточці, немов повітряну кульку ,що привезли з собою...

Це був так званий вступ, любі мої, який буде доповнений серією фотографій, ессе та відеоматеріалів, як моїх так і Фафаньки. Попереду вас ще чекає послання з міста героя... але не все відразу... майте терпіння.... =) Ви станете свідками неймовірної вдачі та щастя, яке кожен кує для себе сам!!!!!!!!!!!!!!
Почнемо з невеликої серії фотофактів, які відразу будть і доказами справжності нашої подорожі!!

Я ПЛАКАЛЬ

Я ПЛАКАЛЬ.
КОЛИ В МЕНЕ БУДЕ ЦИФРОВИЙ ФОТІК...
КОЛИ СПІВПАДУТЬ МОЖЛИВОСТІ...
Я ДАЮ ОБІЦЯНКУ, ЩО БУДУ ВЕСТИ ФОТОРЕПОРТАЖІ ПРО ЗАКАРПАТСЬКУ ГЛУХОМАНЬ.
ВСЕ ЧЕРЕЗ СПРОБУ НАЙТИ ФОТКИ ЛУМШОР.НУ ЯК НЕ ПЛАКАТИ ,КОЛИ САМІ   КРАЩІ ФОТОГРАФІЇ-ЦЕ ФОТОГРАФІЇ 1ГО(зауважте-1ГО) ВОДОСПАДУ І ПІДПИСАНО /РАКУРСИ ОБМЕЖЕНІ ПРИРОДОЮ/.А В МЕНЕ ВРАЖЕННЯ,ЩО ОБМЕЖЕНЕ ЩОСЬ ІНШЕ.ВИ ЗРОЗУМІЛИ ДО ЧОГО Я ВЕДУ? ТАМ СТІЛЬКИ МІСТ,ЯКІ ХОЧЕТЬСЯ ЗАФІКСУВАТИ ЧАРІВНОЮ ТЕХНІКОЮ!!!ТАМ ДЕКІЛЬКА КІЛОМЕТРІВ СПЕЦИФІЧНОЇ КРАСИ!!!А ЯКЩО ВИЙТИ ЗА МЕЖІ ГОЛОВНОЇ СТЕЖКИ,МАЄШ МОЖЛИВІСТЬ ВІДКРИТИ ТРОХИ ІНШІ ПЕЙЗАЖІ!!!
ЛЮДИ-ЛЮДИ,Я РОЗУМІЮ,ЩО ЛУМШОРИ ЦЕ ТАКА СОБІ НИЧКА І ПРО НЕЇ ІНФОРМАЦІЮ КРАЩЕ НЕ ПОШИРЮВАТИ,АЛЕ ЦЕ СУМНО БАЧИТИ ТАКІ ОБМЕЖЕНІ ПОГЛЯДИ.
І ЦЕ ПОВТОРЮЄТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ З ЛУМШОРАМИ...

КоЛи ПеС пРиВ'яЗаНиЙ =)

Отже... четвер, чудова погода. І наша мила компанія (жаль без ЮлькО)продовжує вивчати простори рідного міста. Соромно зізнатись, що я - майже дипломований еколог ще жодного разу не була в Ужгородському ботанічному саду. ТОму настав час виправити цю несправедливість =).
Отже, ми в ботанічному саду. Мабуть, зараз не найкращий час для таких екскурсій, але якщо не зараз, то ніколи.
Наїлись якогось дивного фрукта, але він, скоріш за все, був їстівний, бо сьогодні всі в здоровому тілі.
Але найголовніше - це ЛИМОНИ, яких ми притарабанили цілу гору). Як-то кажуть, найкраще рвати яблука, коли пес прив'язаний =). От і ми так =))).
А ось вещ.док. =)

Зацініть.. і бережіть мене (ЮльКО)

Итак, что же ведёт вас по жизни? Ведь за вашей спиной... шуршащие в потоке вашей Мечты- Пепельные крыльяПривет, товариСЧ по несчастью! Или по счастью? Как ты сам оцениваешь то, что у нас за спиной? Ты живёшь в своём маленьком и очень дорогом тебе Мирке. Путь туда открыт только избранным- тем, кого ты раз и навсегда впускаешь в свою Жизнь.Их немного, но именно им ты открываешься полностью,они имеют доступ к твоим мыслям. Твои крылья Пепельные. Крылья Феникса. Поэт и романтик. Когда- то давно у тебя за спиной были крылья другого существа- вот только Ангела или Демона? Знаешь только ты. Потом что-то случилось...рухнуло то, что вело тебя по Жизни.Твои идеалы и ценности. Но ты не сломался. Знаешь красивую легенду о птице Феникс, которая возрождается из пепла? То же случилось и с тобой. С тех пор ты живёшь в мире Мечты, но хорошо разбираешься в людях и умеешь адекватно оценивать как их достоинства, так и недостатки. Ты умеешь видеть Красоту, наверняка любишь гулять под дождём,смотреть на звёзды или наблюдать за закатом.Твоё настроение меняется со скоростью света, а всё, чем ты занимаешься, напрямую от него зависит. ТЫ всё ещё веришь в любовь. Ты не зависишь от рамок и условностей ни в чём- ни в выбираемой тобой музыке, ни в одежде, ни в выборе того, кто поведёт тебя по жизни. Ты знаешь, что это будешь ты сам.Оборотная сторона "медали": мир иллюзий и красоты, который тебя окружает,- уверен ли ты в его прочности и силе? Ты боишься ошибиться вновь, ведь только ты знаешь, насколько это трудно- вырастить новые крылья...


хотите пройти???? Без проблем.... тыцьните вот сюды ----> http://aeterna.ru/test.php

RELAX!!! take it ea-a-a-sy!!!

Вот и пролетели очередные выходные из бурной и яркой жизни БРАЙДЕРЗОВ =). Прошу любить и жаловать. Сегодня на связи Фафаня =).

Итак.... выходные, выходные...Самый прекрасный период в жизни студента, если не считать каникул. Мы, как люди не обделенные фантазией, нашли себе интересное занятие. Точнее даже не нашли, а оно нас нашло. Как известно под лежачий камень вода не течет, так что на голову нам, конечно, ничего не падало. Просто иногда нужно быть в нужное время в нужном месте.
Вот и получилось так....
Пятница... еду в маршрутке, вокруг серая масса людей, у каждого свои мысли, никому другому неизвестные. Я тоже уже почти совсем без признаков жизни, только музыка спасает. И тут почему-то захотелось радио послушать... И не зря захотелось =). Включаю радио, а там раздают билеты в различные заведения нашего города. На дискотеку мне совсем не хотелось, но к счастью дискотека - это не единственный вариант.
Не буду рассказывать как я бежала домой, чтоб дозвониться, как звонила 30 раз ну и все остальное. Главное результат - наша скромная компания отправилась на сеанс релаксации =).
Посидели мы как всегда отлично, но на этот раз без крика и шума, а тихо и спокойно.
Самым приятным лично для меня было видеть счастливые лица своих САМЫХ ЛУЧШИХ ДРУЗЕЙ =). Как хорошо, что вы есть =). Не устаю повторять, что вы у меня самые-самые и что я вас безумно люблю!!!

я тут на досуге посиділа і ввімкнула фантазію... Їх троє і нас(повних власників блогу) теж троє.... Нікого на думки не наштовхує=)

Брайдерзтво ілі Олбанскій для чайнігов...

Ну так вот, вы, наверно, думаете, что я сейчас начну рассждения на тему  
Олбанского и его употребления в повсекдневной жизни?!  А вот и нет! это так
для интриги... Читайте!
 Просто вчера , тоесть сегодня.  МЛЯ, запуталась уж.  Была выдвинута теория
расшифровки клича Брайдерз. Присмотритесь-ка и увидите, что его можно
расчленировать не только как
Б  - РАЙДЕРЗ, но и как БРАЙДерз, а слово БРАЙД в переводе с милого английского дословно значит "невеста вступающая в брак ". Тоесть это и есть мы в
будущем. что душой кривит - никуда мы не денемся=) И от сюда, вывод, 
как сказал один человек, 
неужели мы действительно КЛАН?!?!?!?!??!??!?!
А?!??!??!??!?!!

Екзальтація?!?!?!

Екзальтація?!?!?!
Ось так! минув ще один денб нашого шаленого життя. Поправка - для одних минув, а для інших, напевно, лише починається. Можливо, у когось попереду бурхливі нічні пригоди, про які потім і не захочеться згадати, або ті, яких будеш жадати знову і знову ,щомиті, щохвилини... Так=) Але для мене день уже підбіг чи-то підстрибнув до свого логічного завершення. Не дуже-то й здійснилось усе ,чого так жадала і омріювала в думках. Але я задоволена! Як той слон - щаслива і сповнена позитивного передчуття дня наступного. (Завжди цікаво мені було - чому саме слони щасливі, чим виділяються вони з величезної варіації видів фауни і флори?) ну так ось я від ліричного до буденного - хочу розказати вам про чудові новини з життя Брайдерзів - нові теорії та відкриття нашої чудової компаши, а зокрема Фафюлі (Фафані і вашої покірної слуги ЮльКО).
Так от... День не віщував, а просто кричав про свою неповторність та винятковість з самого ранку, тобто години так з сьомої, коли зазвичай з сонним виразом обличчя, синяками під очима я вибираюсь з хаточки. Зазвичай... Сьогодні я ще в напівсні ніжилась в ліжечку. Усвідомлення необхідності підіймати свої органи прийшло після 3 дзвінка будильника. Добре! Встала! Далі.. Пропустила з джентельменськими манерами і величезним успіхом всі маршрутні таксі та пазики нашого міста. Без сумніву, запізнилась на пару, яка і так нічого хорошого, тобіж цікавого не віщувала, безумовно щаслива сіла за партуі з радістю у все тих же штанях знайшла конспект. Відкрию таємницю - особливим цей день був в більшості з приводу свята - УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО КРОСУ. Тому з самого ранку, приймаючи поздоровлення за придумані кимось перемоги та неіснуючі трофеї, я літала на якихось хмаринках далеченько від Землі-неньки. Ну от... але щастя мого існування було б не повне якби позитиву та незрозуміння та загадковості не внесла наша милесенька Фафаня. Вона в кооперації зі своєю викладачкою, про яку, на жаль, я знаю мало , (тому це інша не менш захоплива історія) вивела пояснення, а заразом поставила діагноз нашій нестандартній та шокуючій іноді поведінці. Виявилось, що проявом нашого характеру є ЕКЗАЛЬТАЦІЯ. Не буду вас вантажити цими термінами, лиш скажу, щоб зрозуміти його суть - варто глянути в наш бік. Так - це саме і є термін-виразник безпричинних радощів та безмежного дуркування, незрозумілого оточуючим, але незамінимого для нас. Так от. ПІсля такого жити стало ще веселіше та легше на душі. Виявилось, що ми не одні у Всесвіті та маємо цілком наукове підгрунтя для діяльності. А ВИД-ТО ВИМИРАЮЧИЙ!! Рятуйте і цінуйте нас!
Після того, як я з успіхом та оваціями здолала дистанцію на лоні природи в рідному парку - пішла домі. Там зустріла Фафаньочку. Ні, ви не подумайте, що прям так і зустріла, ні! Просто співставивши факти запропонувала чайну церемонію під акомпонування радіостанції "Тиса". Так от тут ми ще раз довели, що не зря ми Брайдерзи, а тим пачеЕКЗАЛЬТАЦІЯ Брайдерзи. Відірвались ми на повну. Були і танці, були і співи.. Шкода лиш вино рікою не текло, чи що там у казках зазвичай - медовуха?!?!?!?! Ну от я вам скажу, що для нашого "театру" і глядачі не потрібні - самі шуткуєм і самі ж втілюєм реакцію на них в життя. А життя вирує... тут і розумієш, що тобі потрібне в житті насправді - люди , які тебе розуміють...
але це вже зовсім інша історія... інший розділ.... Пішла спати , і прощатись з цим шаленим сповненим просто невимовних позитивних емоцій днем, де переплелось все, що лиш може бежети щаслива людина. А на даному етапі мого життя такою є я - щаслива ЕКЗАЛЬТАЦІЙНА людина!!!!!

Культпросвет =)

Дивно, що ще ніхто тут не розказав про наші походеньки =).
Справа в тому, що ми не лише дуркуєм, а ще час від часу культурно проводимо час. Цього разу нас занесло не будь-куди, а в театр (ні, не в ляльковий =)). І дивились ми не будь-що, а класику української літератури - "Енеїду". Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак =)))!
Чесно кажучи, готувались до найгіршого, але в той же час розуміли, що після "Калігули" вже нічого не страшно =). На щастя, всі наші побоювання були марними. Вистава дійсно вразила...приємно вразила.
Я не великий цінитель такого роду мистецтва, але це справді було чудово. Декорації, костюми, музика, гра акторів, ляльки - все прекрасно гармоніювало.
Талановиті люди є всюди, варто лише дати таланту розкритись і самому відкрити очі, щоб в повній мірі ним насолодитись. Приємно, що є можливість долучитись до цього процесу.
Це саме той випадок, коли краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
А невдовзі, сподіваюсь, на нас чекає не менш захопливе видовище, але це вже зовсім інша історія. Всьому свій час =)

Сижу на парі... Всі щось переписують, а я не хочу. Але потрібно створити видимість хоча б якоїсь роботи. От і пишу не знати що, і не знати для чого...
Чесно кажучи поняття не маю що писати, але розумію що писати треба.
Так смішно...всі такі заспані і як-то кажуть "в світі не розуміються"
Унікальний народ - студенти. Спостерігаю зі сторони і не перестаю дивуватись як можна робити стільки спарв одночасно =).
Сидять, переписують таблицю з дошки і паралельно пишуть лабку і вчать колоквіум, хтось жує булку, запиваючи її кавою, хтось штампує SMSки, хтось грає з сусідом в морський бій, хтось просто малює серед конспектів майбутні шедеври, а хтось сидить нічого не роблячи, але з таким розумним виглядом, що любо глянути.
Дивлячись на це все згадується анекдот "Юлій Цезар, який вмів робити три справи одночасно, порівняно з водієм маршрутки просто аматор". Так от, порівняно із студентами водій маршрутки теж аматор =)!
Горжусь вами, студенти! А ще більше горжусь тим, що я одна з вас =)!

ЩАСТЯ

Черговий осінній вечір. Тепер ніяких розумних книг і спогадів, а лише темрява за вікном і той самий вир думок... Іноді от такими вечорами накриває хвиля неясного суму. І, начебто, все в житті чудово, але в такі моменти розумієш, що чогось все-таки не вистачає... Як казав один розумний :"Найбезглуздіше бажання - це бажати здійснення всіх бажань" чи щось таке... Дійсно, якщо вони здійсняться, то з'являьбся все нові, і нові, на перший погляд нездійсненні, але насправді цілком досяжні мрії. Здається, що із здійсненням ОТ ЦЬОГО бажання прийде воно - повне щастя. Але де воно? Чому дехто все своє життя присвячує його пошукам, але так і не знаходить....?
От зараз сижу і відчуваю - щастя близько, варто тільки простягнути руку. Між нами всього один несміливий рух і воно... воно знов вислизнуло, залишивши тільки приємне тепло і надію на те, що наступна спроба буде кращою за попередню і "завтра будет лучше, чем вчера".
Щастя... Хіба не щастя бачити усміхнені обличчя рідних, друзів, товаришів, випадкових знайомих і просто перехожих на вулиці? Хіба не щастя серед сірою маси однакових людей бачити кольорову, яскраву, неординарну особистість? Хіба не щастя щоранку зустрічатиновий день? Хіба не щастя час від часу залишатись наодинці з собою у власному, для всіх інших невідомому, світі?
От таке воно щастя.... Для кожного різне, але для всіх важливе...

..............................!!!

Белыми листьями зацвело небо
Голубка моя летит по свету к белому солнцу
Легкими крыльями небо взбивая
Оставь мне хотя бы след,
Но не смей обернуться назад.
Да улетай ты моя любовь
Грустить не буду
Все время залечит.
Однажды в небе появится вновь:
Другая птица, другая любовь.
Я б разойдусь по разные стороны
Темных улиц.
Окон за печалью согрею я...
Болью огня
Слезы полью, ты где-то там позади меня...
О, мой сон, вопрос: Кто я теперь и зачем живу я?
Без тебя?
А мне все там,где? Без тебя!!!
Почему не лето, ааа зима,
Так сыра,
Ножом по сердцу слеза.
Мои мысли где-то
Песню написал ок морей, лесов, рек и туманных гор...

Просто гарні ліричні слова, просто гарно... Не буду писать ни автора, ни оригинал песенки... Ничего - єто как мне кажется просто испортит впечатление...  Просто слова...

Ой, як же це все сумно!.. Третій день сижу в хаті і не вилажу зі своєї університетської літератури!
 Кудись поділась безтурботність і тепер думками керує лише одвічне - "НЕОБХІДНО".
 ... і більше нічого. Життя від вихідних до наступних з невеличкими вкрапленнями 
сонячний деньків. Так, це осінь. А осінь - це не лише чарівна пора пожовклого листя
 на деревах та сонця, що грайливо скаче падаючим листям, виграє барвами,  а й пора зобов'язань. Тут і не встигаєш озирнутись як поринаєш у вир справ та забуваєш і відпускаєш, майже, все , що таке тобі дороге. Пора втрачених мрій... Так би я назвала її...
Хоча, ні! Осінь добра і лагідна! Ще з дитсадка казали - чаклунка! Вона глибоко ховає наші почуття ,і ніби справжнім осіннім килимом з листя вкриває їх, щоб потім випустити у вир, у танок душі... Осінь - чаклунка...
Ось так думала ЮльКО сидячи за звичайним столом та вдивляючись у книжку буденного предмету. Здається, то було право, а ,може, й ні...