БлУкАНнЯ та Рух На ЗУсТрІч ПреКрАСНОмУ...

Ну, так от... За годину-півтори нашого перебування у ставній місцевості ,що має честь носити назву міста Львів, ми попрощались з нашим першим бравим провідником та імпровізованим екскурсоводом та відправили її на терена "гризтя" граніту науки з побажаннями не зламати зуби, бо ще знадобляться.=)
Ось тут-то і почалась справжня подорож та блукання. "Іду,куди очі глядять" - такою фразою можна охарактеризувати наступні 3-4 години наших мандр. Час втікав , мов у клепсидрі (львівський аналог пісочного годинника). Пейзажі та будівлі навкруги змінювали одне одного, змушуючи нас щоразу дивуватись вже не раз баченим місцям. Особливо не слідкувавши за маршрутом ми дійшли до історичного центру міста-Лева. Грандіозну будову Оперного театру та інші відомі місця ми вирішили оминути. Натомість звернули в маленьку вуличку, яка відкрила нам знайомі місця з потаємних боків.
Вправно переставляючи ноги ми рухались вперед... Палець не зміщувався з кнопочки "Сделать фото" мобільного друга. Тому крізь наш сміх ми час від часу чули зойки фотоапаратури.
Знаєте, я щри вважала, що побачити в центрі Львова щось нове тяжко. В цьому питанні, каюсь, я була налаштована абсолютно скептитично, не знаю, як Фафаня. Але виявиловь, що з мої попередні візити я якимось чином обминала чудові храми та костьоли які захоплювали подих у своєму внутрішньому облаштуванні. Розпис стін, багате оформлення, арки, слеті неймовірної висоти - коли дивишся туди, відкинувши голову догори, здається.що душа справді злітає туди , у безкінечну височину блакиті. За спиною виростають крила ,рухатись з того місця не хочеться,б о відчуваєш блаженство та умиротворення. Заради таких моментів дійсно варто їхати далеко, за гори...
Та післямоменті душевного напруження та філософського стану наступають моменти безтурботності та дитячої цікавоті, прагнення зробити якусь милу шкоду, немов маленькі Петрики Пяточкини.Веселою бадьорою ходою пристрибуючи та наспівуючи ультрапозитивну малодію невідомого гурта ми мило посміхались усім перехожим, потім не обійшли своєю увагою жоден памятник, удостоїли їх честю потримати нас у сеье на колінах, кумедно подримбали за носик і доклали своєї руки (чи то інших частин тіла), до їх полірування...