Мить ДиТИНсТвА...

Сидю я оце зара вдома і помишляю чим би мені зайнятися. На розумні пАступки сил не хватає, бо кашель-зараза душить і гложе мене. Ніякими средствАми не можу його позбутися. Ну так вот сіла ж ото я писати... Знаєте, людоньки, на хвору голову всяке приходить, прозріння іноді наступає, а язик, бусурманин!, слухатись аж ніяк не хоче свою хозяйку і так і лопоче-заплітається, создавая людям на вкруги орігінальні впєчатлєнія про володарку оного. Так от... По обикновєнію своєму слухала я радєйку нині, і тема така милозвучная - "Хто і як дорослішає?!". До речі, радєйка та "Тисою" називається - рекомендую! (Бонус за рекламу??!?!?!?!) Я ж як людина доросла абсолютно і цілковито, без замашок малолітньої особи, яка адекватно реагірує на проісходящєє вокруг, рішила позвонити. Розмова як завжди виявилась весела та невимушена. І ту моє напівдрімотне єство в режимі сомнамбули видало фразу, яка заставила мну протверезіти і вернутися до життя насущного...

Чим молодша людина, тим більше вона прагне стати дорослою. З мірою настання цього процесу та втілення його у життя людина намагається якомога далі відсунути цю саму мить та повернути час назад.


Цей умовивід змусив ще дужче замислитись і в певній мірі поринути в вир думок про вічне, але таке крихке та хитке - час, життя, мрії та прагнення... Людина - то істота, яка саме і живе протиріччями, постійно перебігаючи від білого да чорного, залишає один крає прірви, а потім кидається до іншого, такого ж страшного і фатального. Так ми побудовані і не в силах щось змінити. Єдине, що є в
наших руках - це швидкість зміни тих країв прірви. Ми здатні затримати мить життя, дитинства чи просто приємності... в серці, душі та очах близьких...


Завжди дитина, ваша ЮльКО...