Темно за вікном....Сижу, обіймаючи книгу з зеленою обложкою. Десь глибоко в душі є розуміння, що треба її відкрити і читати основи фізичної хімії. Але цю маленьку розумну іскорку поглинає вир думок, які далеко від хімії, книг і взагалі всього... Вони десь у минулому. Не знаю чому згадується школа... Ні, не гімназія, а саме школа, куди я пішла перший раз у перший клас...
Маленькі парти, зошити в косу лінійку, прописи з гачками, які слабо нагадують букви, величезний ранець, за яким мене не видно....
Як все-таки швидко летить час... Косу лінійку змінила просто лінійка, "п'яні" букви стали рівним почерком, косички і банти взагалі зникли. Єдине, що залишилось - це дитина, яка все ще живе в мені. Хоча "світ дорослих" часто змушує її поступитись місцем. А вона добре знає, що це ЇЇ місце!!! Це вона стрибає по калюжах, вона співає в громадських місцях, вона каже те, що думає.... Чим далі, тим рідше ми з нею зустрічаємся, але ці зустрічі все приємніші і тепліші.
Пізно...дитині пора спати, завтра на неї чекає новий яскравий, кольоровий день!
А я повертаюсь до реальності. За вікном темрява... А в руках зелена книжка...