Історії маленького міста...

Давно хотіла написати статтю про Ужгород і не одну, а цілу серію, які б показали всю красу нашого містечка, привідкрили певну завісу невідомості. Можливо, вони дозволять нам зазирнути за лаштунки місцевого життя, відкриють нам місто з нового боку. Тобто основною метою статей на дану тематику є: побачити Ужгород під іншим кутом, щоб перетворити любов до нього на нестримне захоплення.
Закарпатський журналіст Сергій Федака птше в одній зі статей: "Для ужгородців Ужгород є найкращим містом у світі. На небі є рай, а на землі – Ужгород. Місто глибоко вкоренилося у землю, вгризлося у неї численними винницями, а водночас з усіх сил рветься у небо своїми храмами. Навіть блакить тут якась инша, ніж деинде на планеті. Здається, до неї можна дотягтися рукою, погладити хмари, мов цуценят, що труться біля ноги. І мінлива погода робить місто кожні кілька хвилин иншим – мов у калейдоскопі. Ужгород – розважливо-спокійний і разом з тим дуже динамічний, тому він може час від часу дратувати, але ніколи не набридає..."
Вважаю, що кожен з нас сповнений маленькими історіями, які можуть дпомогти в цьому ділі. Тому цей імпровізований екскурс у минуле я впевнена буде підхвачений інтузіастами.
Чи не час починати?..

Першим, що спадає на думку при зіткненні з будь-якою історичною одиницею - це походження назви. Як і ведеться в історії версій на цю тематику є безліч, але най розповсюдженішою є така: зі староболгарської Ужгород перекладається як "замок на воді". Заснування міста відносять до ХІ століття, про що свідчать деталі різних карнизів, обрамлень,колон романського і готичного стилів Ужгородського замку. Традиційно місто поділяють на 3 частини: Угорське , Чеське та Радянське місто. Такий поділ прямо повязаний з історичними етапами та володарями Срібної Землі. Кожна з частин має, що розповісти і показати як відвідувачу так і мешканцю Ужгорода, бо багато ще таємниць ховають у собі вікові стіни...
Але найперше хотілось би мені розповісти не про замок чи Кафедральний собор, що є справжніми візитівками міста, а про найцентральнішу його вулицю ,яку неоминути нікому, яка дає прихисток любителям прогулянок і про ту ,що здивовано спостерігає за сотнями заклопотаних трудівників-мешканців, що стрімголов проносяться попід давніми будівлями в напрямку кудись... Це вулиця Корзо...
Скільки спогадів у кожного повязано з нею, з кожною лавицею, з фасадом кожного будинку. Скільки разів її старовинні дворики кликали та вабили зазирнути та посидіти там... Але не лише сучасні мешканці можуть похвалитись такими вподобаннями. Ще в ХІХ ст. вулиця Мостова (перша назва) стала улюбленим місцем прогулянок горожан. Пізніше вулицю назвали на честь відомого угорського письменника і педагога Ф. Казінці (Kazinczy Ferenc). Тут мешкали переважно заможні ремісники. Після численних перебудов її архітектурне обличчя сформувалось переважно наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст.
Власне кажучи, у перекладі назва Корзо і означає місце для прогулянок, променаду. Саме так називають усі центральні вулиці такого типу у Старій Європі. Раніше вулиця була місцем, де розмістилась велика кількість маленьких крамниць. Серед власників було багато євреїв. Місцеві модниці могли задовольнити тут найвибагливіші бажання і мрії. Після вдалої покупки її можна було відсвяткувати в одній з численних каварень. Вулиця провадить у бік Пішохідного мосту, який є ще однією візитною карткою Ужгорода.

Характерним та цікавим місцем на вулиці Корзо є її перехрестя з вулицею Волошина. НЕвеличка площа завжди була і залишається місцем зустрічі. Тут постійно знайдеш того , хто чекає і того, кого вже зачекались. Колись, у позаминулому столітті тут теж збиралась місцева молодь... Грали на музичних інструментах, співали серенади закохані... НЕ багато змінилось з тих часів. Але згадавши про романтичний вираз перехрестя не можна забувати про історичний. Тут стоїть будинок, що, на перший погляд, може і не привернути увагу пересічного перехожого. Споруда є знаменитим в минулому «Білим кораблем», що свою назву отримала не тільки від кольору стін будинку, але й від назви корчми, яку відкрили тут у 1780 р. Нагорі облаштували гостьові покої, що органічно доповнювали послуги закладу. Будинок і корчма належали державі, але для якіснішого управління будинок передавали у приватне користування. На жаль, від старої архітектури сьогодні залишились лише літературні спогади. Останню перебудову здійснив арх. М. Мегер у 1902-1903 рр., а вже 4 січня 1909 р. будинок згорів. Ця подія навіть спонукала міську владу серйозніше поставитись до організації пожежної безпеки у місті . Сьогодні тут житловий будинок, крамниці і каварні. Назва також спричинена характерною формою будинку, яка зверху нагадує корму спарвжнього корабля. Цікавим є те, що за зажумом архітекторів планувалось збудувати 4 таких "кораблі" , які б увінчали 4 сторони перехрестя, але як то зазвичай буває через постійну зміну влади та інші заворушення проект так і залишився на папері...

Ось такою є невеличка частинка історії про одну з частинок міста, яку можна розповідати без кінця...