Крапелька сонячного тепла АБО як ми повертали в душу весну

Так влаштований світ і ми: настрій формується під впливом чогось, а іноді просто береться ні звідки. Останні дні зими, цієї сіро-похмурої пори холодів, сумних облич, безкінечних хмар, видались справжнім подарунком долі. Нарешті в повітрі повіяло весною, такою довгожданною... Ми знову відкрили себе настрою, щастю і веселощам, що не потребують особливих причин чи дат.
- Просто сонце, що ласкаво ніжить промінчиками з глибокого блакитного неба. В ньому хочеться потонути назавжди.
- Просто вітерець - теплий і приємний, радо бавиться з волоссям мимоволі налаштовуючи на грайливу хвилю.
- Просто рідне, кохане місто, яке радіє святу на своїх стареньких вуличках ,що давно не бачили сонця.
- Просто ДРУЗІ ,чиї посмішки гріють сильніше любого сонечка ,разом з якими торкаємось поодиноких хмаринок і , здається, зможемо з легкістю по них пострибати.
Усе до купи і от маємо ідеалістичну картину щастя. Хочеться дихати, сміятись, співати, одарити всіх своїм настроєм, кожному перехожому вручити часточку себе і радості.
саме таким було у брайдерзів вчора, коли за примхом долі, напевно, ми всі зустрілись на старенькій Корзо і потім намотували кола по знайомих з дитинства місцях, як вперше, як раніше: усміхнені, щасливі лише з того, що сввітить небесне світило, а ми Є кожен окремо і один у одного...


ЮльКо